Глобалізаційні процеси, інтенсифікація академічної діяльності, цифровізація освіти та особливо – кризові явища останніх років, як-от пандемія COVID-19 і військова агресія значно впливають на психоемоційний стан науково-педагогічних працівників. У цьому складному середовищі викладачі виконують одночасно ролі клініцистів, викладачів і дослідників, що наражає їх на високий рівень стресу, моральні дилеми та хронічний тиск.
Травматичні події підвищують ризик розвитку психологічного дистресу
Емоційний стан викладача безпосередньо впливає на його здатність ефективно виконувати власні професійні обов’язки, підтримувати сприятливу навчальну атмосферу та сприяти академічним успіхам студентства. При цьому рівень життєвої задоволеності науково-педагогічних працівників медичних закладів вищої освіти є критичним показником їхнього психологічного благополуччя та професійної стійкості. В умовах посиленого психологічного дистресу, спричиненого як професійними вимогами, так і зовнішніми кризовими чинниками (пандемія, воєнний конфлікт), дослідження фіксують значні зміни у структурі та рівні їхньої життєвої задоволеності. Аналіз поширеності емоційного дистресу серед нашої академічної спільноти показав, що у 33% респондентів встановлено нормальний психологічний стан, у 28% – легкий психологічний дистрес, у 15 % – помірний психологічний дистрес та у 24 % – сильний психологічний дистрес. При встановленні асоціації між віком і рівнем психологічного дистресу встановлено негативний зв’язок між віком, стажем роботи та рівнем психологічного дистресу. Молодші викладачі на початкових етапах своєї кар’єри можуть відчувати значний психологічний тиск, пов’язаний з адаптацією до академічного середовища, необхідністю доводити власну компетентність, нестабільністю кар’єрних перспектив і високими вимогами до наукової та педагогічної діяльності. Недостатній досвід, невпевненість у власних силах та інтенсивне прагнення до професійного зростання можуть бути значними джерелами стресу в цій віковій групі.
Сучасна академічна сфера переживає значну кризу: згідно з опитуванням InsideHigherEd (2022 р.) 79 % керівників ЗВО фіксують вищий, ніж зазвичай, рівень плинності кадрів. Це безпосередньо пов’язано з високим рівнем стресу: дослідження FidelityInvestments і TheChronicleofHigherEducation (2021 р.) засвідчило, що 69 % викладачів мають симптоми стресу, а 55 % серйозно розглядають зміну професії або достроковий вихід на пенсію. Оскільки робочий стрес підвищує ризик розвитку серцево-судинних та афективних розладів, невідкладна допомога викладачам у боротьбі зі стресом є необхідною. Проте, попри глобальну потребу, поширеність цього хронічного стресу продовжує зростати. Високий рівень психологічного дистресу може призводити до емоційного вигорання, зниження мотивації, погіршення міжособистісних стосунків з колегами та здобувачами, а також до зниження якості викладання та наукової продуктивності.
Військова агресія, особливо в контексті української вищої освіти, призвела до безпрецедентних викликів, включаючи загрозу життю та безпеці, втрату соціальних зв’язків і необхідність здійснювати професійну діяльність в умовах нестабільності та невизначеності. Ці травматичні події значно підвищують ризик розвитку психологічного дистресу, тривожних і депресивних станів серед викладачів закладів вищої освіти. Тому благополуччя науково-педагогічних працівників (НПП) є життєво важливим не лише для їхнього індивідуального здоров’я, але й для цілісності та майбутнього медичної освіти, досліджень і системи охорони здоров’я в усьому світі. Аналіз психологічного благополуччя НПП свідчить, що найбільш вираженими показниками є «особистісне зростання» і «самоприйняття». При легкому дистресі переважають помірні показники особистісного зростання та керування середовищем, а також відзначається нижчий за середній рівень самоприйняття та автономії; при помірному дистресі спостерігається високий рівень автономії (43 %), наявності цілей у житті (71 %) та позитивних стосунків з іншими (50 %), водночас 43 % респондентів мають низький рівень самоприйняття; при сильному дистресі діагностується низький рівень особистісного зростання (42 %) та керування середовищем (50 %). Отримані результати можуть свідчити про наявність певних буферних механізмів. НПП закладів вищої медичної освіти, які мають чіткі цілі, відчувають контроль над своїми діями (автономія) та мають сильну соціальну підтримку, можуть краще впоратися зі стресом, що запобігає його переходу в більш тяжкі форми. Отримані результати підкреслюють, що соціальна підтримка та відчуття контролю є основними чинниками, що захищають викладачів-медиків від емоційного вигорання. Нижче за інші показники у викладачів проявляються такі показники психологічного благополуччя, як особистісне зростання та керування середовищем, що свідчить про втрату відчуття контролю над роботою та особистим життям. Це є однією з головних ознак професійного вигорання. Коли професіонал більше не відчуває, що може ефективно впоратися з викликами, його здатність до зростання знижується, що пояснює зниження особистісного зростання в цій групі.
Психологічний дистрес виснажує адаптивні ресурси організму
Дослідження вказують, що вигорання є одним з головних чинників, що знижують життєву задоволеність. Воно характеризується емоційним виснаженням, деперсоналізацією та зниженням почуття професійних досягнень. В умовах військового конфлікту, НПП медичних ЗВО часто стикаються з травматичним стресом, необхідністю адаптації навчального процесу до нових реалій (дистанційне навчання, повітряні тривоги) та збільшеною соціальною відповідальністю (волонтерство, медична допомога). Ці фактори різко підвищують ризик розвитку дистресу та, як наслідок – знижують життєву задоволеність.
Варто зазначити, що у фокусі сучасних досліджень не лише негативний вплив дистресу, але й ресурси, що допомагають НПП підтримувати життєву задоволеність. Зокрема, наявність якісної соціальної підтримки (колег, родини) значно знижує вплив дистресу та є потужним буфером для збереження життєвої задоволеності; такі риси, як оптимізм, самоефективність та життєстійкість позитивно корелюють з високим рівнем життєвої задоволеності навіть в умовах значного стресу; ефективне використання проблемно-орієнтованих стратегій копінгу (активне розв’язання проблеми, планування) асоціюється з вищими показниками життєвої задоволеності, на відміну від емоційно-орієнтованих стратегій (уникнення, заперечення). Отже, психологічний дистрес є потужним детермінантом зниження життєвої задоволеності науково-педагогічних працівників, негативно впливаючи на всі її компоненти. Особливо вразливими до дистресу є емоційна складова (настрій) та когнітивна оцінка досягнень (узгодженість цілей), що підкреслює необхідність розробки програм підтримки для цієї професійної групи.
Психологічний дистрес, особливо хронічний, виступає як чинник, що виснажує адаптивні ресурси організму, включаючи когнітивну гнучкість, емоційну регуляцію та копінг-стратегії (свідомі або несвідомі способи мислення, почуттів і поведінки, які людина використовує, щоб впоратися зі стресовими ситуаціями). Коли ресурси виснажені, здатність особистості до відновлення та гнучкого реагування знижується, що безпосередньо призводить до падіння показників відновлюваності.
Невідкладна допомога викладачам у боротьбі зі стресом є необхідністю
Психологічна відновлюваність визначається як здатність особистості ефективно адаптуватися до несприятливих життєвих умов, діючи як психологічний буфер проти негативного впливу стресу. Чим вищий цей ресурс (відновлюваність), тим менше зовнішніх стресорів перетворюється на внутрішній патологічний стан (дистрес). Легкий дистрес є перехідною зоною між нормальною адаптацією (психологічно здорові) та клінічно значущим станом (помірний/сильний дистрес). Саме на цьому етапі активно працюють копінг-механізми. Негативний взаємозв’язок тут підкреслює, що навіть незначне зниження відновлюваності вже підвищує вираженість дистресу та є прогностично важливим. Варто зазначити, що при помірному та сильному психологічному дистресі цей зв’язок з психологічною відновлюваністю втрачається. Аналіз наукових даних засвідчує, що при помірному та сильному психологічному дистресі зв’язок між рівнем дистресу та психологічною відновлюваністю може втрачати свою статистичну вірогідність або ставати менш чітким з кількох основних причин, пов’язаних із виснаженням ресурсів та зміною динаміки патологічного процесу. При високих рівнях дистресу на перший план виходять патологічні та клінічні чинники, які можуть маскувати або заміщати психологічні механізми. Хронічний виражений дистрес призводить до дерегуляції гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової осі, що посилює запальні процеси. У цей момент фізіологія може домінувати над психологічними установками, що робить показники менш значущими.
Сучасні дослідження розглядають відновлюваність не просто як здатність повертатися до норми, а як проактивний механізм, що сприяє процвітанню. Особи з високою резильєнтністю краще використовують копінг-стратегії, що безпосередньо призводить до вищих показників евдемонічного благополуччя (мета в житті, особистісне зростання). Середній зв‘язок між відновлюваністю та благополуччям є типовим для зв’язку між ресурсним чинником (відновлюваність) та його наслідком (благополуччя).
В умовах нормального або легкого стресу життєва задоволеність може бути пов’язана з об’єктивними чинниками (дохід, соціальний статус). Але коли науково-педагогічні працівники перебувають у стані сильного дистресу (близького до клінічного), їхня внутрішня здатність до відновлення стає вирішальним чинником, що дозволяє їм підтримувати суб’єктивно позитивну оцінку свого життя. Це свідчить про те, що для викладачів відновлюваність є життєво необхідним механізмом самозбереження, який дозволяє «фільтрувати» негатив і знаходити внутрішні джерела задоволення.
Загалом академічні успіхи не повинні коштувати викладачам здоров’я. Хронічний дистрес у навчальному середовищі потребує уваги, відкритого діалогу та реальних рішень.
Марія МАРУЩАК,
декан факультету іноземних студентів ТНМУ,
магістерка клінічної психології,
професорка